Одним з найважливіших напрямів науково-методичної роботи, яка сприяє неперервній освіті педагога-організатора, була і залишається самоосвіта – цілеспрямована, систематична і самостійна робота над підвищенням професійної кваліфікації.
 

У процесі самоосвіти педагог-організатор сам визначає напрям, мету і зміст своєї роботи, обирає, у якому обсязі, з якою глибиною і з якими джерелами він працюватиме. При цьому він виходить із своїх запитів і потреб, враховуючи особливості закладу.
 

Основний мотив самоосвіти у більшості педагогів-організаторів спільний – прагнення до професійного самовдосконалення. Але потреби в самоосвіті у кожного свої, специфічні, оскільки на них по-різному впливають різні чинники.
 

По-перше, особливості педагога-організатора, його інтереси, наукова і педагогічна підготовка, загальноосвітній і культурний рівень.
 

По-друге, особиста педагогічна робота і її результати, оцінка його роботи іншими вчителями, адміністрацією гімназії, інспекторами і методистами, учнями та їхніми батьками.
 

У кожному закладі освіти керівництво повинне приділяти значну увагу вдосконаленню самоосвітньої роботи педагогічних кадрів, створюючи для вчителів, у тому числі й для педагога-організатора, необхідні умови, а саме:

​

• надавати можливість вибору основних напрямків самоосвітньої роботи з урахуванням як потреб  навчального закладу, так і потреб педагога-організатора;

• створювати в колективі атмосферу необхідності самоосвіти;

• створювати добрий психологічний мікроклімат, який і сприяє самоосвітній діяльності;

• постійно інформувати вчителів про досягнення психолого-педагогічної науки і передового педагогічного досвіду.

• надавати можливість вибору основних напрямків самоосвітньої роботи з урахуванням як потреб  навчального закладу, так і потреб педагога-організатора;

• створювати в колективі атмосферу необхідності самоосвіти;

• створювати добрий психологічний мікроклімат, який і сприяє самоосвітній діяльності;

• постійно інформувати вчителів про досягнення психолого-педагогічної науки і передового педагогічного досвіду.

​

Усе це підвищує самоосвітню діяльність і, врешті-решт, сприяє удосконаленню професійної майстерності педагога.
 

Один із найвагоміших видів самоосвітньої діяльності педагога-організатора – робота над індивідуальною методичною проблемою. Під час роботи над нею педагог-організатор набуває умінь та навичок аналізу особистої педагогічної роботи, він вчиться оволодівати прийомами науково-дослідницької діяльності.
 

Працюючи над методичною темою,  педагог-організатор дізнається про те, як вирішено обрану ним проблему в науці.
 

На цьому етапі педагога-організатора аналізує різні точки зору на розв’язання тієї чи іншої проблеми, визначає свою позицію. Порівняння особистого досвіду викладання з ідеями, методами, прийомами, які є в науці, дають йому змогу визначити, що він уже знає й може зробити з цієї проблеми, що принципово нового в його досвіді, у чому він може піти далі.
 

Наслідки роботи над методичною темою педагог-організатор оформляє у письмовому вигляді – рефераті, який найбільш стисло і вичерпно відображає основні етапи діяльності.
 

Орієнтовна структура роботи над темою:

1. Обґрунтування вибору проблеми, визначення її місця в системі важливих ідей і закономірностей методики організації колективу.

2. Аналіз літератури з теми.

3. Опис особистого досвіду роботи в рамках обраної теми.

4. Опис отриманих результатів дослідження.

5. Висновки (вважає педагог-організатор тему цілком освоєною чи продовжуватиме над нею роботу; в якому напрямі, які нові питання в рамках цієї теми він вважає необхідним розглянути).

​

Велику допомогу на першому етапі його роботи (обґрунтуванні вибору теми) надають створені силами педагогів каталоги наукової та методичної літератури.
 

Картотека з проблеми є звітом педагога-організатора про перший етап роботи над темою.
 

Адміністрація гімназії повинна постійно вивчати процес самоосвіти педагога-організатора з наступним її аналізом, обговоренням питання на педагогічній раді, розкриваючи при цьому роль самоосвіти в досягненні високих результатів у навчально-виховному процесі.
 

Цінним є те, що прагнення до систематичного самостійного поповнення своїх знань педагоги передають своїм вихованцям. 
 

Технологія організації самоосвіти педагога-організатора може бути представлена у вигляді таких етапів:

​

• І – настановчий – передбачає створення настрою на самостійну роботу; вибір мети роботи, виходячи  з науково-методичної теми навчального закладу; формулювання індивідуальної теми, осмислення послідовності своїх дій;

• ІІ – навчальний – педагог-організатор ознайомлюється з психолого-педагогічною та методичною літературою з обраної проблеми освіти;

• ІІІ – практичний – збір фактів, їх відбір і аналіз, перевірка нових методів роботи, постановка експериментів; практична робота супроводжується вивченням літератури;

• ІV – теоретичне осмислення, аналіз ті узагальнення накопичених педагогічних фактів – на цьому етапі доцільно організувати колективне обговорення прочитаної педагогічної літератури, творчі звіти про хід самоосвіти на засіданнях методичної комісії, районних методичних об’єднаннях; відвідування з обговоренням відкритих уроків та інші колективні форми роботи;

• V – підсумково-контрольний - педагог-організатор підбиває підсумки своєї самостійної роботи, узагальнює спостереження, оформлює результати; при цьому головним є опис зробленої роботи, установлених фактів, їх аналіз, теоретичне обґрунтування результатів, формулювання загальних висновків і визначення перспектив у роботі.

 

Система самоосвітньої роботи педагога-організатора передбачає:

• поточне й перспективне планування;

• добір раціональних форм і засобів засвоєння й збереження інформації;

• оволодіння методикою аналізу й способами узагальнення свого та колективного педагогічного досвіду;

• поступове освоєння методів дослідницької й експериментальної діяльності

 

Програма  індивідуального розвитку повинна  включати:

• перелік літератури, вивчення якої планується;

• перелік форм самоосвіти;

• термін завершення роботи; передбачувані результати (підготовка доповіді, виступ на засідання районного методичного об’єднання, поурочне планування, опис досвіду роботи, оформлення результатів у вигляді звіту тощо).

Орієнтовний зміст програми індивідуального розвитку педагога-організатора

1. Робота над методичною проблемою.

2. Ознайомлення з новими методиками, технологіями.

3. Робота з фаховою літературою.

4. Опрацювання нормативної бази.

5. Участь у роботі методичного об’єднання.

6. Відкриті позакласні заходи.

7. Оформлення папки (портфоліо).

8. Робота з обдарованими учнями: участь у районних заходах (виступах агітбригад, виставках творчих робіт, ін..).

9. Участь у педагогічних виставках, ярмарках педагогічної майстерності.

10. Підготовка матеріалів до друку.

11. Інше.