Наша рідна мова
Прислухайтеся: зранку й до вечора навколо нас звучить мова. Ось у сусідній кімнаті з кимось по телефону розмовляє мама, по радіо чути голос диктора, а на вулиці — веселий сміх дітей.
Ти так звик до цього, що майже не помічаєш звучання мови. Ти чуєш її лише тоді, коли вона звернена безпосередньо до тебе.
А тепер припусти на хвилинку, що мови нашої (та й інших мов світу) зовсім нема. Якою була б земля? Якими були б ми?
Навіть уявити неможливо, яка це була б сумна картина: немає великих міст, ба, навіть маленьких сіл, не ходять поїзди, не літають літаки, не їздять автомобілі. Скрізь тихо, порожньо і сумно. Стіною стоять непрохідні ліси, а в них — хижі звірі, гадюки, сови...
А хто там боязко визирає з печери? Та це ж первісна людина. Скоцюрбилася від холоду і голоду, щільніше натягає на голі плечі якусь шкуру, сторожко озирається навкруги... Такими були наші пращури, такими й зосталися б, якби не зробили геніального відкриття — не винайшли мову.
Мова первісних людей була дуже бідною. Вона складалася з небагатьох слів. Значення кожного такого слова були нечіткими, їх супроводжували рухами, які допомагали людям порозумітися. Та минали роки, століття, змінювалися люди, вдосконалювалися й мови.
Не одразу мови різних народів стали такими, якими вони є нині. Багато зробили для вдосконалення нашої української мови визначні представники народу: письменники, вчені, видавці книжок, газет і журналів, освічені люди різних часів.
Особливо почесне місце належить Тарасу Григоровичу Шевченку, який обробив, відшліфував і показав народові, та що там народові — цілому світові, дорогоцінне каміння — мову простого, пригнобленого тоді українського народу.
Ми з тобою отримали у спадок сучасну українську літературну мову — багату, розвинену, гнучку. Нею можна висловити все: від найскладніших і найновіших наукових відкриттів до найвеселіших віршів, пісень і оповідань.
Не шкодуй часу й зусиль для вивчення мови. Мова — наш вірний друг і помічник протягом усього життя. Так нам заповідав наш великий поет:
...Учітесь, читайте, чужого научайтесь, свого не цурайтесь.
Наталка СТЕЦЬКІВ
У житті ти ніби диво.
Незбагненна і красива.
Ніби квітка веселкова
Чарівниця, моя мова.
Незрівнянна велич мови
Мудрості життя основа.
Ти — матусі колискова,
Татусеве вірне слово
І бабусі мила казка,
Дідусева добра ласка.
Світе мій, моя родина,
лиш з тобою я — Людина.
* * *
Рідна мово!
Ти єдина, Наче мати й Батьківщина.
Не скорилась, не змінилась,
З д іда-прад іда лишилась
Тим взірцем одвічно милим,
Що дає наснагу й силу.
Ода рідній мові: Збірник віршів.— Миколаїв, 2008. — 48 с.
